Усе Євангеліє побудоване на тому, що Бог приходить, приходить зі Своєю благодаттю і Своїми дарами, приходить несподівано і десь навіть неочікувано. Чи не так само було, коли Адам і Єва вперше відвернулися від Бога, а Він караючи їх, дає їм обітницю — дає надію. І коли ми розгортаємо сторінки перші сторінки Нового Завіту, то нічого, окрім відчуття цієї дармової Божої благодаті ми нічого не можемо сказати, як прославляти Бога.
Пастухи, які просто виконували свою роботу, за рахунок якої вони жили, зустрілися з Ангелом Господнім. Діва Марія, Яка мала Свій план на Своє життя, зустрілася з Архангелом Гавриїлом і стала Матір’ю Бога. Йосиф, якій зовсім не планував їхати у іншу країну і бути батьком для Сина Божого. Те, що у їхнє життя прийшла благодать не мала ніякого підґрунтя у їхньому житті у очікуваннях та сподіваннях.
Але в Святому Письмі і інші приклади, приклади очікування, аж на грані розпачу. Таким був наприклад пророк Авакум, патріарх Симеон, якій перебував у Храмі, коли туди принесли Дитину Ісуса і мав обітницю того, що дочекається; таким був Йоан, якій взагалі прийшов лише для того, щоб говорити про Когось Іншого. Самі пророки були виразом того, що Бог є вірним Своїм обіцянкам, що Він є Джерелом благодаті, а не наші заслуги чи очікування.
Тому усе це “будування” Церкви та Нового Завіту є будуванням на благодаті, на тому, що Бог дає. І не просто дає сили чи здібності для того, щоб ми робили те, що нам хочеться чи ми прагнемо, а Він Сам кличе нас до тої діяльності, яку Йому потрібна. Колись учні хтіли їсти проповідувати туди, де їм здавалося це необхідним, однак Дух направив їх у інше місце. Та і сама історія Церкви свідчить про це. Скільки справ, які ні до чого не привели? І навпаки, ті, які були не прийняті наче Той Камінь, Якій відкинули будівничі, стали потім головним і почали відігравати велику роль у Церкві.
Саме цієї благодаті ми усі так насправді чекаємо. Покладаємося на зусилля своїх рук і не віримо в те, що ми усього досягнемо. Лише чекаємо на допомогу і Волю Того, Якій нас любить. У чому ця благодать? Напевно не знаємо, але віримо, що тим, які люблять Бога усе співдіє на добро.
Лише опорні залишаються ні з чим. Так, Захарія, якій стільки сподівався на диво, коли почув про нього, то не повірив. Так і учні Ісуса, коли Він Воскрес, то багато хто сумнівався; сумнівався, бо не могли повірити попри минулі зневіри і зранення.
І в цьому це певно саме трагедія християнина: він має чекати, сподіватися на благодать, не покладатися на себе та на свої сили. Це певне є тою чеснотою довготерпіння, якою відзначився наш отець у вірі патріарх Авраам: його чекання було найбільшим проявом його віри — він робив нічого сам, очікуючи усього від Бога.
І хоча в певний момент Аврам погодився на те, щоб у нього народився син не від улюбленої Сари, але це все одно не змінило Божих обітниць. Так і наші часті падіння у гріх не є перепоною для Божого Милосердя і Його Любові до нас.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Дневник по 1 посланию к Фессалоникийцам - Николай Погребняк В первом послании к Фессалоникийцам Апостол Павел постарался объяснить, что не по своей воле оставил уверовавших по его слову, а исполняя волю Святого Духа. Но, даже находясь вдали от Фессалоникийцев, продолжает всем сердцем болеть за них. А ещё напомнил о том, какие события должны произойти прежде, чем будет Второе пришествие Иисуса Христа.
Публицистика : Християнські Побутові Колискові - Воскобойников Ігор Григорович Протягом тривалого часу мене цікавили саме християнські колискові, причому, побутові, тобто ті, яких співають рідні саме у побуті біля самої колиски.
Й ось десь із місяць тому Господь дав мені самому низку колискових, частину з яких сьогодні наводжу.
З того часу я більш системно зацікавився цим питанням й, до мого здивування і навіть із прикрістю, виявив майже повну порожнечу у цьому напрямі. І це у нас, на співучій Україні!
Ще раз підкреслю, мова йде не про літературні колискові, які є у класиків, хоча й у дуже невеликій кількості, й пару яких можна зустріти навіть на нашому сайті: у Светлани Касянчик та у Зоряни Живки.
… Звернувся інтернетом до бібліотекарів системи дитячих бібліотек України й із вдячністю ознайомився із ще якоюсь дещицею колискових. Причому, із прикрістю відзначаю, що наші християнські поети й тут «пасуть задніх», віддавши повністю цей надважливий напрямок духовного виховання на перекручування лукавому.
Отже, намагаючись не скотитися до примітивізму, намагався зробити колискові різного рівня складності від максимально простих й гнучких, щоб мама, тато або інший родич міг сам творити їх та прилаштовувати до індивідуальних потреб, так би мовити, не зазираючи до писаного тексту.
Заздалегідь ДУЖЕ вдячний усім, хто випробує їх у практичних умовах і повідомить свою думку.
Ще більш вдячним буду за продовження розвитку цього напрямку і повідомлення мені про набутки як українською, так й основними романо-германськими та слов'янськими мовами.
